А Ви готові відповісти за власний вибір?

Суспільна відповідальність – це один із міфів, нав’язаний нам впродовж останніх десятиліть.  Насправді ж, існує  лише особистісне  «Я», котрому, простіше говорити через призму суспільного «ми».  Згадайте, якщо викладач попросить студентів: «витріть будь-ласка хтось дошку», то ці слова пролетять повз вуха, бо кожен у аудиторії перекине завдання на сусіда.  Через призму такого простого прикладу, будується і ця неіснуюча суспільна відповідальність, в якій основним принципом є пошук «крайнього».

Якщо дійсно вишукувати винного у тому чи іншому суспільному явищі, то тут відіграє роль конкретна людина і її вчинки. Якби не маніпулювали натовпом політики, чи ті ж журналісти, майбутнє країни, в даному випадку, нашої – залежить від нас самих.

Так склалось, що Україна майже щороку переживає вибори, чи то місцеві чи до верховної ради.  І виною тому здебільшого бездіяльна теперішня влада, яку негайно треба замінити. Буквально після першого року життя країни під егідою нових прапорів, нічого не змінюється.  І тоді громада, б’є на сполох: країною керують хабарники, злочинці і брехуни. Такі щорічні народні настрої, направду, вигідні тим, хто залишився обабіч «держКорита» і намагаються взяти кермо у свої руки.

Та чомусь громада забуває, що сама обирала таку владу, голосуючи, або ж навпаки пролежуючи вибори на дивані, мовляв усе вирішать без мене. Тут якраз таки і виникає ота суспільна безвідповідальність: шукати крайнього, перекидати важливі рішення на сусіда, але залишати за собою право щодня на кухні «нити» про погане життя та занедбану країну.

Влада така, на яку заслужив народ, а точніше, яку він і обрав.  Якщо народ звик сприймати себе як жертву політичного злочину, то це ще один міф, бо ж насправді він є безпосереднім його співучасником. Згадаймо лишень як відомий «космос» Леонід Черновецький виграв вибори за гречку.  Тоді усі активісти «кричали», який поганий політик Льоня. Але чим же ліпший той виборець, який продав своє ж таки майбутнє, не суспільне, не сусіда, а своє за кілограм гречки. Якщо в гривнях, то це орієнтовно не більше десятки. Не знаю, на скільки доречно згадувати професію, де люди продаються за гроші, але чомусь більш доречного прикладу не підберу…

Зараз веду до того, що український виборець настільки звик нарікати на поганих політиків, що навіть не сміє задуматись, а може я сам за  них і голосував?

Приклад з тим ж, на щастя, вже не «легітимним» президентом Януковичем. На виборах він «обігнав» Тимошенко з невеликим відривом. Так, не обійшлось без фальсифікацій на дільницях, де, до речі, також успішно «купують чесність» і пильність громадян. Але знайшлось в Україні поза 40% виборців, які доручили керувати країною «зеку». Про що в той момент вони думали, і чи думали взагалі? Врешті, і через них включно був Майдан, через них проливалась кров і зараз іде повномасштабна війна. Я впевнений, що Ви особисто знаєте людей котрі продались за 80 грн. Запитайте їх при нагоді чи це вартувало гречки чи тих гривень за голос? Янукович – це уже наслідок безвідповідальності кожного особисто. Байдужість до держави і її майбутнього не шкодить нікому, окрім нас самих.

Зараз громада нібито вимагає очищення влади, від «регіоналів», «хабарників». А чи кожен з нас готовий очиститись сам, та нести відповідальність за зроблений вибір? Тихенько проголосувати в закритій кабінці, пропити взяті гроші, а потім найбільше волати що в країні бардак це те, що ми маємо зараз, а чи готові українці публічно відповідати за свій голос?  Що якщо всі сусіди і родичі будуть знати, що я віддав свій голос за «двічі несудимого» - чи проголосую я за нього? Чи готовий я публічно підписатись хрестиком в бюлетені за програму того чи іншого кандидата – адже голосуючи за неї, я стверджую його право її виконувати. Чи не смішно потім буде звучати моє виправдання, що я не вчитався в список партії, за котру проголосував і тому провів до Парламенту людину, котра ще рік тому віддавала наказ розстрілювати моїх сусідів на Майдані?..

Можна сперечатись про механізм відкритості голосування – тут від просто відкритих кабінок і аж до печатки в паспорт, але те що це має бути зроблено – безперечно! Без цього українці не будуть в повній мірі відчувати себе відповідальними за долю власної країни. За власну долю!