«Без мови рідної й народу рідного нема». (Сосюра)

Ось уже дванадцять років поспіль 21 лютого у всьому світі відзначається Міжнародний день рідної мови. Це свято котре відкриває кордони та розчиняє двері, адже незалежно від того, в яку країну тебе закинула доля – рідна мова, як константа, залишається в серці єдиною та незамінною назавжди.

У сучасному світі нараховується близько п’яти тисяч різних мов.  Звичайно, кожна з них заслуговує на повагу і визнання, проте наша, українська, все одно є і буде найкращою. Нею мовлять, речуть, розмовляють, говорять, балакають, оповідають, кажуть, гомонять, моралізують, лепечуть, белькотять, бовкають, гаркають, гиркають оточуючі мене люди… У якій ще мові ви зустрінете так багато емоційно-психологічної лексики? Тільки в українській, рідній для мене, моєї родини та усього українського народу. Саме мова формує із людей єдину потужну і незламну націю, без неї не було б нічого, тому що спочатку було Слово.

День рідної мови – це день кожного з нас незалежно від політичних поглядів та статусу, день самоусвідомлення, розуміння того, що для тебе є ось ця константа. Чи може її й не було ніколи? А якщо так, то хто ж ти тоді?
Я знаю декілька іноземних мов, кожною час від часу доводиться спілкуватись. Проте статус «рідна» залишається за українською. Це і не дивно, адже лише та мова рідна, яка наповнена душею і теплом, що супроводжувала тебе від першого ковтка повітря.

Тому, при нагоді хочу привітати усіх  з Днем рідної мови. Бережіть спадок, переданий нам від прадідів, чималий спадок, що налічує в собі понад 200 тисяч слів. Нам є  чим пишатись, адже українська мова є однією з найбагатших і посідає друге місце в світі по мелодійності. І на цьому не варто зупинятися, а навпаки продовжувати розкривати усі барви українського рідного слова, що пружно б’є у грудях народу.