День свободи – магічне свято, котре скидає з посади ненависних українцям міністрів!

В це важко повірити, втім, цьогоріч у листопаді минає восьма річниця(!) «помаранчевої революції», а сьогодні – неофіційне свято усіх об’єднаних тодішніми подіями українців - «День свободи». Чи пам’ятають про нього вожді Майдану, чи привітають український народ із декількарічним ювілеєм останнього великого об’єднання двох Україн? 

У 2004 році я одним з перших з'явився на Майдані, з'явився швидше тому, що на той час я жив, працював і навчався в Києві. До речі, якось все моє життя в Києві пройшло під знаком Шевченка - жив біля площі Шевченка (Мінський масив), працював біля станції метро Тараса Шевченка (синя лінія),та навчався на магістратурі філологічного факультету в університеті ім. Шевченка. В день голосування я спеціально приїхав в Тернопіль, щоб віддати свій голос, а потім з величезними труднощами  - окреме дякую ініціаторам перекриття залізниці в Тернополі, думаю хлопці прекрасно усвідомлювали, що вони творять - все таки дістався столиці. Пам'ятаю, як поїзд тримали на під'їзді до Києва і пасажири хвилювались. Пам'ятаю і тривожні чутки на самому Майдані, і російський спецназ на сусідній вулиці, і донецькі шахтарі з битами, і локальні сутички на вулицях...А потім грандіозний галаконцерт і ще грандіозніший "пшик" по тому. 

Нехай мене вибачають інші ветерани тих подій, але мені цей концерт революцією назвати важко. Не відбулось головного - не відбулось різкої і повної зміни влади. Ну не стояв я на морозі заради того, щоб за рік часу прем'єром став Янукович. Не за ректора Одеського університету Кивалова люди добирались у столицю. Та власне тоді б ніхто і не повірив, якби сказали що на парламентських виборах 2012 року, "Наша Україна" на чолі з месією отримає 1.1%. Не було тоді революції, звели все на концерт та народні гуляння, замість народного бунту...Не за тим я там стояв. Не за тим...

Хоча один великий позитив я мушу відмітити. В ті дні, українська нація чи не вперше за багато років відчула себе єдиною, великою та могутньою. Так, тоді, у 2004 році я теж був на Майдані і бачив не його ідеологів на сцені, а свою націю, об’єднану однією ідеєю, український народ, котрий одвічно прагнув свободи, незалежності, кращого життя. Люди з Західної та Східної України, котрі стояли пліч-о-пліч, завжди прагли єдності і саме у 2004 році були, як ніколи, близькими. Зараз  же їх знову розділяють, то «законом про мову», то іншими давніми, болючими питаннями.

Сьогодні я хочу привітати усіх українців із Днем свободи. Не із річницею «помаранчевої революції», не спішіть ностальгічно сякати носа у вицвілий рудий прапор із підковою та гаслом «не словом, а ділом»,- гарне було гасло і «теплий» був стяг, втім, все це виявилось недієвим. А саме із днем Великого єднання, котре Україна бачила, можливо, вдруге за час своєї Незалежності.

Символічною є й назва свята, котра магічним чином співпадає із недавнім закінченням виборів до Парламенту, на котрих ВО «Свобода»  набрала понад 10% голосів виборців, а оскільки за 11 номер голосували у всіх регіонах, - хіба це не нове єднання українців? Просто старе свято потрібно трактувати по-новому і ніколи не прив’язувати людське волевиявлення до гучних гасел та кольорових прапорів! Тоді ми ідентифікували себе, як націю зі спільним корінням та єдиним майбутнім, не дозволяймо зневірі у політичних постатях, руйнувати наше спільне!

P.S.  День свободи й справді – магічне свято, як же по-іншому назвеш звільнення ненависного студентам та й  загалом усім громадянам, міністра освіти та науки, молоді та спорту України Табачніка з його посади у переддень річниці Великого об’єднання українців? Сподіваюсь, що до наступного листопада таким же чарівним чином «відмовиться» від свого теплого містечка і чинний Президент. А поки вітаю учнів та студентів, котрі не тямлять себе від щастя ще від вчорашнього вечора!