Тридцять четвірка

Той день, коли дізнаєшся, що насправді ти не такий вже і поганий...

Всім дякую за вітання, собі ж бажаю відіспатись - за день понад 300 км по області, а завтра вдосвіта новий виїзд і нові дороги...

А Ви готові відповісти за власний вибір?

Суспільна відповідальність – це один із міфів, нав’язаний нам впродовж останніх десятиліть.  Насправді ж, існує  лише особистісне  «Я», котрому, простіше говорити через призму суспільного «ми».  Згадайте, якщо викладач попросить студентів: «витріть будь-ласка хтось дошку», то ці слова пролетять повз вуха, бо кожен у аудиторії перекине завдання на сусіда.  Через призму такого простого прикладу, будується і ця неіснуюча суспільна відповідальність, в якій основним принципом є пошук «крайнього».

Якщо дійсно вишукувати винного у тому чи іншому суспільному явищі, то тут відіграє роль конкретна людина і її вчинки. Якби не маніпулювали натовпом політики, чи ті ж журналісти, майбутнє країни, в даному випадку, нашої – залежить від нас самих.

Так склалось, що Україна майже щороку переживає вибори, чи то місцеві чи до верховної ради.  І виною тому здебільшого бездіяльна теперішня влада, яку негайно треба замінити. Буквально після першого року життя країни під егідою нових прапорів, нічого не змінюється.  І тоді громада, б’є на сполох: країною керують хабарники, злочинці і брехуни. Такі щорічні народні настрої, направду, вигідні тим, хто залишився обабіч «держКорита» і намагаються взяти кермо у свої руки.

Та чомусь громада забуває, що сама обирала таку владу, голосуючи, або ж навпаки пролежуючи вибори на дивані, мовляв усе вирішать без мене. Тут якраз таки і виникає ота суспільна безвідповідальність: шукати крайнього, перекидати важливі рішення на сусіда, але залишати за собою право щодня на кухні «нити» про погане життя та занедбану країну.

Влада така, на яку заслужив народ, а точніше, яку він і обрав.  Якщо народ звик сприймати себе як жертву політичного злочину, то це ще один міф, бо ж насправді він є безпосереднім його співучасником. Згадаймо лишень як відомий «космос» Леонід Черновецький виграв вибори за гречку.  Тоді усі активісти «кричали», який поганий політик Льоня. Але чим же ліпший той виборець, який продав своє ж таки майбутнє, не суспільне, не сусіда, а своє за кілограм гречки. Якщо в гривнях, то це орієнтовно не більше десятки. Не знаю, на скільки доречно згадувати професію, де люди продаються за гроші, але чомусь більш доречного прикладу не підберу…

Зараз веду до того, що український виборець настільки звик нарікати на поганих політиків, що навіть не сміє задуматись, а може я сам за  них і голосував?

Приклад з тим ж, на щастя, вже не «легітимним» президентом Януковичем. На виборах він «обігнав» Тимошенко з невеликим відривом. Так, не обійшлось без фальсифікацій на дільницях, де, до речі, також успішно «купують чесність» і пильність громадян. Але знайшлось в Україні поза 40% виборців, які доручили керувати країною «зеку». Про що в той момент вони думали, і чи думали взагалі? Врешті, і через них включно був Майдан, через них проливалась кров і зараз іде повномасштабна війна. Я впевнений, що Ви особисто знаєте людей котрі продались за 80 грн. Запитайте їх при нагоді чи це вартувало гречки чи тих гривень за голос? Янукович – це уже наслідок безвідповідальності кожного особисто. Байдужість до держави і її майбутнього не шкодить нікому, окрім нас самих.

Зараз громада нібито вимагає очищення влади, від «регіоналів», «хабарників». А чи кожен з нас готовий очиститись сам, та нести відповідальність за зроблений вибір? Тихенько проголосувати в закритій кабінці, пропити взяті гроші, а потім найбільше волати що в країні бардак це те, що ми маємо зараз, а чи готові українці публічно відповідати за свій голос?  Що якщо всі сусіди і родичі будуть знати, що я віддав свій голос за «двічі несудимого» - чи проголосую я за нього? Чи готовий я публічно підписатись хрестиком в бюлетені за програму того чи іншого кандидата – адже голосуючи за неї, я стверджую його право її виконувати. Чи не смішно потім буде звучати моє виправдання, що я не вчитався в список партії, за котру проголосував і тому провів до Парламенту людину, котра ще рік тому віддавала наказ розстрілювати моїх сусідів на Майдані?..

Можна сперечатись про механізм відкритості голосування – тут від просто відкритих кабінок і аж до печатки в паспорт, але те що це має бути зроблено – безперечно! Без цього українці не будуть в повній мірі відчувати себе відповідальними за долю власної країни. За власну долю!

Військова творчість. Відеокліпи.

Сучасні бойові дії ведуться не лише на полях, але і в інформаційному просторі - власне інформаційно проти нас воювали всі понад двадцять років нашої незалежності, але лише зараз це ведеться відкрито, і лише зараз ми, українці, спромоглися на адекватну відповідь. Кілька шедеврів хочу зібрати в себе на сторінках блогу у вигляді такого собі особистого чарту. Якщо що пропустив цікаве - не стидайтесь, нагадайте)

Отже шедевр перший. Абсолютний) 

Якщо Іван Четвертий увійшов в історію як "Грозний", Людовік Чотирнадцятий - відомий в історії як король - сонце (фр. Louis XIV Le Roi Soleil), то московський деспот зумів вляпатись в історію як Хуйло. Спірним є використання великої літери в написанні цього титулу, а от скромне приховування однієї чи кількох літер є, на мою думку, неприпустимим. Чоловік боровся за це назвисько, він його добився, то нехай і носить як слід від віспи ( до речі, ніхто не підкаже, Хуйла від сказу щепили чи ні? )

А нагородили його ним фанати харківського Металісту в березні цього року. Безперечний хіт, розійшовся світом, відомі виконання в багатьох країнах. Тут подаю ту відеоверсію, котра подобається мені найбільше:

На друге місце я б поставив кліп, що з’явився недавно, 20 вересня, в мережі. Автор наразі невідомий, тому цей шедевр будемо іменувати народним. Мінусом даної роботи я б назвав трохи заскладний приспів, котрий навряд чи легко дастся для застільних пісноспівів, тим не менше визнаю що суть він передає так як і потрібно, а відеоряд доволі оригінальний і заслуговує на найвищі оцінки. Разом із словами складає органічне шедевральне ціле.  Отже зустрічайте кліп, котрий у розв’язанні війни на сході України звинувачує підлу Аліну, а «Schweinen, Occupanten» дущевненько так запрошує «Ujoben sie, bitte»:

Ну і в кінці липня з’явився хіт харківського музиканта Бориса Севастьянова. Як на мене доволі вдала спроба донести свої почуття до тих, кого автор ще недавно вважав братами і від котрих отримав ножа в спину… Якщо можна «Град» назвати ножем. В цієї роботи є те, чого так бракує попередньому шедевру – приспів, що легко запам’ятовується і потім крутиться в голові цілий день. Отже, зустрічайте третє місце Кнопкописного чарту:

І поза конкурсом проходить кліп Олександра Ярмоли, просто тому, що це Ярмола ) 

На правах реклами, якщо Ви згадали що у Вашій країні війна, і нашим пацанам потрібна допомога

Секта кулькової ручки уже в Тернополі!

Нещодавно Тернопіль заполонили дивні цифри, я б навіть сказав якісь містично - нумерологічні знаки в червоно-кривавих тонах з'являються ледь не на кожній вбиральні (вибачте за відвертість) у Файному місті. Звичайно, багато хто одразу подумав, що то є реклама якоїсь партії, та хіба ж нормальна політична сила «хуліганить» на стінах, як графітники, вона навпаки обіцяє всього хорошого і побільше. Це ж скільки праці двірників тепер піде на витирання отого непотребу зі стін. Краще б написали усім відому і зараз актуальну пісеньку про Путіна. Принаймні, в ній більше змісту.

Та ми про інше. Звичайно що це не може бути справою відповідальних політиків, навіть якщо вони і настільки примітивні, що пропонують залишити лише дві цифри в податковому кодексі, чи два продукти в обідньому меню...(Хм, треба буде подумати якось про партію Гречка.Молоко. Навіщо виробляти зайві продукти якщо в гречці з молоком є все необхідне для організму?..) Так ось, щодо цих цифр. Я вже подумав бува, що то якийсь офісний клерк, котрому на роботу на 6 ранку, так себе програмує прокидатись о п’ятій годині 10 хвилин вдосвіта. Але цю версію довелось відкинути, адже в такому випадку між цифрами була б двокрапка, а не просто крапка і навряд чи тут справа просто в банальній економії.

І тоді мене осінило... Це ж дата! В Тернополі завелась секта кулькової ручки! Саме цей чудовий винахід, котрий сміло можна ставити в один ряд із колесом та вогнем, було вперше запатентовано 5 жовтня 1880 року. Хтось дуже хоче щоб ми не забували про цю дату і помпезно відмітили сто тридцять четвертий день народження такої всім нам звичної авторучки. Отож товариство, не панікуймо, ніякого кінця світу на початок жовтня не заплановано, просто витягніть кулькову ручку із шухляди, візьміть її в руки і подумайте скільки всього чудового нею ще буде написано.

Tag der Arbeit

Українці завжди вважались працьовитим народом. Мабуть, саме тому у нас третина у році - вихідні та свята. А отже, ми, як ніхто інший, можемо зрозуміти усю сутність сьогоднішнього свята - Дня міжнародної солідарності трударів. Хоч і його походження немає жодного первинного стосунку до України, але несе в собі бажання громадян мати хорошу оплачувану роботу, гідну заробітну платню та усі необхідні умови для праці. А який свідомий народ цього не захоче? Правда, склалось так, що навіть у вихідні українець не всидить на місці. А тому уже традиційно 1 травня люди усіма родинами їдуть відпочивати не на пікнік, а на город. Коли ж ще, як не у вільний від роботи час насолодитись усіма тонкощами саджання картоплі. З міста ти чи села, у більшості все одно є свій клаптик землі, який гріх залишити без нагляду.

Цьогоріч мені пощастило, бо "намахався"  лопатою ще до 1 травня, але і без городу роботи є більш ніж достатньо. А всім, хто таки прокладає дорогу на город бажаю сили, терпіння і сонячної погоди.

За кого заплатити?

З днем сміху :)

Якось так сталось, що жодної гривні із своєї заробітної плати депутата Тернопільської обласної ради за всю каденцію я не витратив. Постійно то допомога якась капне, то родичі з Італії, або добрі люди в честь дня органів місцевого самоврядування яку золоту монету дарували - всі ж знають, що я нумізмат. От нещодавно перераховував свою готівку в сейфі (банкам я не довіряю ще з часів проблем з "Надрою") і виявив, що в мене в акурат 2.5 млн. гривень - якраз на грошову заставу, щоб балотуватись в Президенти України. Ось тільки мені здалось, що кінцевий термін реєстрації 31 березня. Врешті, це було б більш логічно - "дедлайн" призначити на кінець місяця, а не на неділю типового тижня...Тим не менше, сьогодні мені сказали, що потяг пішов і свою програму, рівно із заявою та іншими паперами я можу відправити як гуманітарну допомогу в громадську вбиральню. Шкода, а я так довго то все діло виписував…

Одним словом, гроші я вже із сейфу витягнув, і «запихати» їх назад справа довга та марудна. Як то кажуть, що повертатись не можна - буде нещастя. Отже, я вирішив оплатити заставу тим, хто був шустріший за мене, але пхається витягнути Державу із кредитної ями, самостійно не заробивши навіть миршавого мільйона. Взамін прошу гарантувати мені місце прем'єр-міністра та державну дачу на березі Світязя. Дуже вже там природа гарна, може і візьму потім те озеро в оренду, якщо знайду гарну яхту, щоб на ньому плавати.

Отже, шановне панство, нагадайте, хто там з голодранців подавав заявку на Престол, але не має можливості фінансово підкріпити свої амбіції, може хто із Тернополя є? Хотілося б, знаєте, своїх підтримати, щоб потім довго не ловити по Європах, якщо щось не так піде...

Ти потрібен Україні!

від сьогодні ми добровольці Українських збройних сил

Сьогодні разом із депутатом Тернопільської обласної ради  Мар’яном Крекотенем ходили записуватись добровольцем у військомат. Ну припустімо я не був впевнений, що побачу ажіотаж і черги перед входом аж до тролейбусного депо; я розумію, що кінокадри із хроніки 1941 із тисячами добровольців, котрі бажають розділити одну гвинтівку на трьох то все таки постановочні кадри, але почути, що станом на 12:30 в Тернополі знайшлось аж 17 ( сімнадцять) Чоловіків, готових боронити рідну землю із зброєю в руках як мінімум образливо.

Carthago delenda est 

Маю велику надію на те, що завтра військомат таки дочекається аншлагу. І ми встигли записатись добровольцями не вистоюючи довжелезних черг. Не варто чекати офіційної повістки, вона може загубитись через безліч причин, а ворог вже свої повістки отримав. Зброю теж.

а врізати таки є чим

Користуючись нагодою, мушу відзначити, що особисто я за швейцарську модель армії. Я  за те, щоб кожен українець мав можливість і вмів захистити себе і свою державу. Хоча в першу чергу я за мир. Тому надіюсь що після того, як ми мирно вріжемо по зубах загарбникам, далі ми будемо мати можливість збудувати нашу мирну армію таким чином, щоб жодному шизофреніку навіть на думку не спадало вказувати нам як ми повинні жити у власній державі.