Шіснадцять чи двадцять?

Або допоможіть депутатам рахувати.

Сьогодні, 20 вересня,  відбулась позачергова сесія Збаразької міської ради. Ні, не так, - винятково-позачергова сесія. Знову не так. Надзвичайно-виняткова позачергова сесія Збаразької міської ради. О, так правильно. Адже зазвичай депутатів ( і громаду теж) про сесію повідомляють за 10 днів до початку сесії, а у виняткових випадках за день. Про це чітко говорить ст.46 п.9 Закону України «Про органи місцевого самоврядування». В нашому випадку деяких депутатів взагалі не повідомляли: дехто дізнався випадково, дехто – буквально напередодні, пізно ввечері.

Хоча, як на мене, проблеми з часом у Збаражі не такі критичні, як проблеми із математикою: в порядку денному було два питання – Про затвердження Адамовича Р. Я. заступником міського голови, та друге - Про склад міськвиконкому.

Вже під час підрахунку голосів по першому питанню виявилось, що рахують у Збаражі по-різному. Мало того що у лічильній комісії із п'яти членів було двоє, то і в цих двох підрахунки кардинально відрізнялись. Один нарахував шістнадцять піднятих рук, інший – двадцять.

На думку головуючої, правий був той, хто голосніше кричав, а тому вітаємо Адамовича із посадою заступника, а в реаліях, що склались у містечку, фактично головою Збаража.

Я ж своїм читачам пропоную цікаву гру «Допоможіть депутатам порахувати руки». Отож,  зробіть «скріни» з піднятими руками, обведіть їх червоним колом, та відправте на адресу Збаразької міської ради та обласної прокуратури разом із правильною цифрою.

До речі, якщо думаєте, що просто в деяких депутатів руки непомітні, то зверніть увагу на заключне голосування - про закриття сесії - всі руки у всій красі.

Потрібні вікна по 5000 грн, дешевших не пропонувати.

До зими готові! Принаймні допоки морози не вдарять.

12 вересня був присутній  на сесії Підволочиської районної ради. Приїхавши задовго до початку засідання,  вирішив ще перевірити, чи має доступ до інтернету голова Підволочиської РДА, та чи читає мій "Кнопкопис" - таки читає ).  Принаймні встановлений інформаційний намет під самими вікнами райдержадміністрації зайвого ажіотажу з боку правоохоронців не викликав. Працівники адміністрації мирно проходили повз, депутати райради заклопотано переглядали папери, готуючись до сесії. І ніхто навіть, за доброю традицією, не намагався порушувати ст. 34 Конституції України. Задовільнившись проведеним експерементом, роблю висновок, що все таки словом можна виправляти порушення прав і свобод громадян і що тепер принаймні газети роздавати в Підволочиську можна без ризику примусового відвідування місцевого відділку МВС.

Підволочиська школа №1.
 Вигляд з боку центрального майдану.

Цікавіше було на самій сесії - тут депутатам запропонували проголосувати за виділення півмільйона гривень, котрі  голова РДА Комар-Чорний урочисто вручив Підволочиській гімназії за дорученням Хоптяна ще першого вересня у вигляді сертифіката на шкільній лінійці. Тобто вручив тоді, а виділяємо тепер, дванадцять днів сертифікат був нікчемним папірцем… Ну або не виділяємо – депутатів дуже зацікавило призначення даної субвенції: теоретично за 500 000 грн в гімназії має бути замінена сотня вікон. По 5 000 грн кожне, при середніх цінах в 2 000 грн за штуку по області. Тому депутати і пробували пояснити чиновникам, що доцільніше було б принаймні розділити кошти і половину з них пустити на школу №1, котра перебуває в набагато гіршому становищі. З фасаду будівлі,  яка виходить на центральний майдан, взагалі обсипається плитка, але чомусь голова райдержадміністрації в запиті попросив кошти саме на гімназію… 

Як прокоментував хтось із депутатів райради: «Шкода, що периметр сесійної зали прямокутний, цирку передбачено бути круглим»… 

До речі, далеко не краще живеться нашим сусідам з Рівненщини.  Буквально два дні опісля, разом із Народним депутатом Михайлом Головком та колегою по обласній раді Богданом Гачкевичем здійснили візит у підтримку акції протесту колективу держпідприємства "Смигаторф". Майже 200 робітників, які вимагають припинити рейдерські атаки на держпідприємство, усунути чинний менеджмент, який цілеспрямовано доводить підприємство до банкрутства з метою подальшого відчуження й переходу в приватні руки, а також припинити репресії проти трудового колективу.

Люди не мовчки погоджуються з диктатурою «зверху» і це не може не тішити. Попри те, що керманичі підприємства погрожували людям  тим, що нібито страйк – незаконний. Вони все ж вийшли і публічно заявили про свої права. Може й якби частіше провладним керманичам нагадувати про їх обов’язки і межі повноважень, то б вони діяли згідно закону. А так, поки люди мовчать, школи і далі закриватимуть, а підприємства приватизуватимуть.

Осінньо-освітня депресія...

Ось і ще одна осінь взяла на поруки тисячі школярів та студентів, які сьогодні рушили в свої навчальні заклади після літнього відпочинку. Та чесно кажучи, з такою системою освіти, як у нас, відряджати дітей в школу чи ж бо у ВНЗ стає страшно. Хоча б тому, що навчальна програма щороку зводиться до мінімалізму не як до мистецького спрямування, а як цілеспрямованого  перетворення українців в «не мисляче стадо».

 Це як із серії «тупий і ще тупіший», коли «недалека» провладна сила не має амбіцій керувати країною розумних та культурних громадян. Тому робить усе від неї залежне, щоб в нашому суспільстві залишилось якнайменше людей думки.  Не дивно, що дітей домінуючої у парламенті партії важко узріти в стінах українських вишів. Їх батьки чудово розуміють: з власного чада «ліпити» Homo НЕ sapiens безглуздо, а враховуючи становище нашої освіти – іншого результату нема чого й чекати. От і відправляють за кордон, де навчатися престижно не тому, що дорого, а тому що результативно.

Наші європейські сусіди розуміють просту, однак мудру істину: діти наше майбутнє, а значить дбати про нього варто вже зараз.

В нас ж все навпаки: чим ти розумніший, досвідченіший та краще підготовлений, тим менше в тебе шансів на гідне життя в цій країні. Тут вижити можна завдяки будь-чому, але тільки не власними знаннями.

Попри те, що за словами Табачника в нас рівень освіти не поступається західним сусідам, разом з тим в Україні повсюдно зменшується кількість учнів, закриваються класи і навіть школи. У навчальних планах зменшується кількість годин.

Цьогоріч, приміром, Табачник намірився спростити шкільну програму ще більше. В слід за «астрономією» та «етикою», які він викинув із навчального плану раніше, можуть піти ще важливіші предмети, такі як «фізика», «хімія» та «біологія». А далі що? Може в школах запровадять більш «корисні» предмети, як от пивознавство чи основи суспільної покори?

Далеко не втекли і вищі навчальні заклади, в стінах яких так і кишить хабарництвом та «відчіпні» дипломи. Не дивно, що наші студенти масово прагнуть навчатися за кордоном. Ще в 2011 році фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва було проведено опитування серед спудеїв. До сучасної української освітньої системи вони ставляться вельми критично: 41% з них вважають, що вона забезпечує посередній рівень освіти, 7,5% - низький і дуже низький, 40% - загалом оцінюють рівень освіти як досить високий і 8% - як дуже високий. Думаю, за два роки «стабільності та добробуту» мало що змінилось.

А чого власне дивуватись? Якщо в нас Болонська система і та, як кастрована. В кожному ВНЗ виглядає по-іншому. А щодо ЗНО, здавалося б єдиної корисної та успішної реформи в освітній сфері, то й вона по факту не зменшила хабарництва серед навчальних закладів. Більше того, постійні заяви провладних депутатів про повернення вступних іспитів, дозволяють прогнозувати, що скоро наше незалежне оцінювання піде в заслання разом з «фізикою».

Українська освіта приносить користь хіба самому міністру та його підданим. Лише за рік Табачник отримує 280 тисяч гривень зарплатні, що у дев’ятеро більше від середньої заробітної плати простих освітян. При тому лише згідно з офіційними даними на банківських рахунках міністра «пригрілось» 9,5 мільйона гривень. Звідки взялись такі цифри, якщо сам Табачник займається виключно освітянськими справами?  Запитання, виключно риторичне.

Хоча наш міністр, насправді, взяв на себе набагато більше обов’язків, аніж треба. Чого тільки вартує переписування підручників з історії. Це ж вам не просто викинути «наболілого» Бандеру чи Шухевича та видати новеньку «Регіонівську байку», а повністю прибрати з полиць українських бібліотек всі згадки про те, що наш народ умів себе відстояти, умів діяти та думати.

Та якби не старався Табачник перекрити курсування знань до мозку молодого покоління,  воно все ж залишається свідомим того, що не воліє бути стадною «Homo НЕ sapiens». І в цьому йому допоможе самоосвіта (через той же Інтернет), потреба в країні, на яку вона заслуговує. А ще, українська література, в якій червоною ниткою до кожного з нас звучать слова Кобзаря:

«Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь...

Коли на Підволочищині відновлять рабовласництво?

Важко повноцінно пройматись духом свята у двадцять другу  річницю проголошення незалежності України, в той час, коли, влада дозволяє собі так просто нехтувати та топтати наші права. Майоріння синьо-жовтого стягу на околицях міст та сіл демонструє лише відтінок свята, поверхневість та нібито його присутність. Всередині ж окупанти розперезались украй, і навіть у символічний День незалежності, показують що ми, в дійсності, залежні. Залежні від їх дій, інтересів, та в будь який момент можемо бути поставлені в ситуацію, коли потрібно відстоювати свої права.

В суботу, до прикладу, у Підволочиську міліція без ніякого на те права намагалася знести намет«Батьківщини». Попри те, що в активістів були всі необхідні папери на його розміщення, які вони отримали попередньо від місцевої влади, але правоПохоронців це не зупиняло. Керуючись нібито, вказівкою міського голови вони намагались прогнати громадян, погрожували навіть принести якісь «свої», їм вигідні документи, щоб підтвердили власні дії, але так і нічого не принесли.

Цікавим є те, що кілька місяців тому схожі дії мали місце у Збаражі, але вже щодо намету ВО «Свобода», тоді, перш ніж відбути у вказаному  їм напрямку, тамтешні силовики проговорились, що діють за наказом заступника голови РДА Руслана Комара – Чорного. За дивним співпадінням саме Комар-Чорний є віднедавна головою Підволочиської РДА. Отже стає розуміло, що тут справа в цілеспрямованому наказі чиновника місцевого рівня закрити рота усім, хто сміє думати по-іншому, всупереч владі. Іншими словами, загальна декларація прав людини, котру підписали понад сто держав світу, включно із Україною, не діє на території підвладній Руслану Володимировичу, для котрого право людини вільно висловлювати свої думки (ст. 19 даної декларації) є порожнім звуком. Так само як і Конвенція про захист прав людини і основних свобод (ст.10)  та і Конституція України, принаймні у частині ст.34, котра стверджує що «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.» теж невідома керівникові Підволочиської РДА. Ну а міліція, звичайно, є лише одним з елементів режиму, так звана машина смерті, що не знає ні жалю, ні законів, ні людяності, а лише наказ «хазяїна».

Якщо ти не можеш вільно висловити свою думку у власній державі - значить твою країну окуповано. І є дуже символічно, що це нам було продемонстровано саме 24 серпня, в День незалежності України. Під шум святкових концертів та під спалахи салютів, влада  намагалась показати, хто в домі господар, а хто раб.

До речі, про рабів. По великому рахунку мене турбує от що: в згаданій мною (і забутій владою) «Декларації» є заборона рабства – стаття четверта на це чітко вказує «Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльному станi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах». Так от, часом ніхто, випадково, не знає, на коли Комаром-Чорним назначено відмінити ст. 4 так само, як він відмінив ст.9 тієї ж таки «Декларації» в межах підвладного йому району?

На мене дивились діти

Несподівано потішила мене компанія  "РІА", розмістивши на шпальті газети "20 хвилин" (від 31 липня) думки дітлахів від споглядання моєї світлини. Приємно й те, що саме фото в газеті осіло у поважній компанії.  Аж трішки  незручно - таке товариство, а я непоголений.

На правду, зрадів, що діти не порозбігались від журналістів, волаючи, що побачили Бабая. (хоч, хтозна, може деякі  і порозбігались). Та двоє сміливців все-таки точно залишились для озвучення своїх думок.

До речі, Кароліна у своїх здогадах не так вже сильно і помилилась - я дійсно за своє політичне життя газет розніс - розвіз - роздав, на рівні поштаря зі стажем. Від друкованого слова часом ефект не менший ніж від куль і гранат. Не дарма ж кажуть: "Сильніше зброї – сила слова". Ну, принаймні друкованим словом не одного комара вбили, то може і побільшечких «кровосісь» те слово колись пройме...

А ось Максимкові мушу сказати, що мені самому дяді паличками вказують, в яку яму в'їхати і скільки грошей за це заплатити. Своєю "Славутою" певне вже всі ями в області переміряв і то по кілька разів. Ось тільки їздити виходить туди куди потрібно, а не туди куди хочеться. Цьогоріч не вдалось мені побувати на "Дзвонах Лемківщини", котрі відбуваються цими днями під Монастириськом. Зате планую відвідати Скалат, де у серпні будуть святкувати п’ятисотріччя від часу першої писемної згадки про місто.

ПМ. Мам із малечею чекають на "Єлісях", 4 серпня, на 16.00: обіцяють конкурси, призи, розваги, консультації та знайомство з групою підтримки, яка складається із годуючих мамусь "Смачні мамусі" ( це, якщо когось зацікавив заголовок із скріна).

Як захиститись від...захисника?

Рівень довіри до міліції нижчий, ніж кількість самих міліціонерів.

Влада  «кримінального ґаранта» перевернула в Україні з ніг на голову усе: закони, внутрішню та зовнішню політику, а головне залякала народ на стільки, що тепер кожен боїться носа висунути, відстояти не те щоб чужі, а й власні інтереси.  

Шукати правди тепер ні в кого, адже навіть міліція перейшла на бік «режиму»,  і під чільним керівництвом готова знищити кожного, хто став на дорозі.

Ви впевнені, що Вас це не стосується?

Цьому доказом є статистичні дані Харківського інституту соціальних досліджень, який аналізував ставлення українців до небезпеки стати жертвою насильства з боку правоохоронців. Опитували жителів України віком від 16 до 63 років. Картина вийшла наступна:  лише 1,5 %  вважають, що погане поводження не загрожує нікому. Це при тому, що в 2009 році  дана цифра сягала - 2,5 %. А аж 60,7 % опитуваних впевнені, що від насилля в міліції не застрахований ніхто, тому варто остерігатись правоохоронців. 

Спостерігається чітке крокування України в 2004 рік, коли кількість постраждалих від поганого поводження з боку працівників міліції  була просто жахливою - понад мільйон осіб.

Думаю, маючи на руках реальні дані про те, скільки щодня б’ють, вбивають, катують людей у відділках (без винятку: злочинець чи просто невинний українець) дана статистика підскочила б до максимуму. 

Тому й не дивно, що пошукова система google, на запит «Як захиститись від бандита?» видає лише 222  тис. посилань, а на запит «Як захиститись від міліціонера?» аж 1 мільйон  500 тисяч. Це ж, однозначно, говорить про те, що українець боїться зустрічі в темному парку із міліціянтом в п'ять разів більше ніж із бандитом. В нас дітей лякають міліцією, бабайко спокійно відпочиває на Канарах, допоки у нас є кому робити його справу. І кожне безкарне, а головне – безпідставне  побиття тому доказ.

Приміром, в 2012 році, із  114 474 скарг на дії міліції, що надійшли до прокуратури, лише 1750 були розслідувані, в  результаті чого було порушено 320 кримінальних справ проти 438 міліціонерів.

Далеко іти не треба. 30 червня цього ж року в Кіровоградській області  двоє працівників міліції в нетверезому стані побили чоловіка і його дружину. Більше того, «слуги режиму» ще й пограбували пару, яка опісля потрапила до лікарні.  Та цей факт намагались ретельно «затерти» на рівні області, відповідно «відмити» чесну і прозору репутацію міліції.

Аналогічних ситуація можна перераховувати десятками. Правоохоронців зараз можна розцінювати як «регламентованих злочинців». Звучить, звісно, абсурдно, але – факт. Міліція не обмежує себе в «забаві» гратися  людськими життями. І це на руку для влади «регіоналів», адже найлегше маніпулювати заляканим народом. 

 

Хочеться вірити, що страх, врешті, переборе відчуття власної приналежності до України, національний дух та розуміння того, що не народ був сформований для влади, а влада повинна служити народу. В іншому випадку, рано чи пізно, неминуче відбудеться виправдана  вендетта на користь кожного, вільного українця. 

Ігровий майданчик - власними руками.

Вчора їздив по Зборівському районі, типова робоча поїздка - нічого екстраординарного, окрім одного подвір'я. Якось вже звиклось, що в більшості сіл області дітей бракує навіть щоб школа нормально працювала, а тут купа дітлахів на одному подвір'ї і якась незвична дерев'яна будова - на хату не схоже, на шпихлір також. Зайшов на подвір’я - з'ясувалось, що господар будує для дітей ігровий майданчик. Самостійно. Не чекаючи, коли дітей приймуть в садок, який знаходиться аж у райцентрі, бо в його селі садок закритий. В перерві між поїздками на закордонні будови, сапанням картоплі та прослуховуванням по "брехунцю" казок про "пакращєння". 

Фактично до простеньких гойдалок на селянських дворах я вже звик, а от таку штуку бачив уперше. До неї діти з цілої вулиці позбігались, як бджоли на мед. Це при тому, що сама будова наразі незавершена – надалі майстер ще планує пофарбувати майданчик, огородити, розрівняти територію і посипати піском, зробити декорування. Хоча вже зараз очевидно -  в чоловіка золоті руки. Та й серце добре, адже далеко не кожен за свої кошти захоче зробити щось корисне не лише для себе, а й для інших. Врешті, така ініціатива набагато щиріша, ніж корисливі подарунки на час передвиборчих перегонів від «кримінальних» політиків, які потім ще й подекуди доводиться самостійно оплачувати "обдарованим".

Тому, якщо для когось неважливі сертифікати, відповідності та висновки санстанції, а важливо мати чудовий ігровий майданчик для власних дітлахів - запрошуйте майстра до себе (контакт у мене є).

За фото боляче не бийте - фотографував мобілкою(