Від Соборності до Свободи

Міст через р. Збруч. смт Підволочиськ.  22.01.2013

Двадцять друге січня, мабуть, по праву можна вважати першим Днем Незалежності України, не проголошеним, не офіційним, але вирішальним, днем, котрий вказав, що ця держава таки стане вільною та єдиною.

Саме зимового дня 22 січня 1919 року у Києві було ухвалено рішення про об’єднання двох, розділених історичною прірвою, частин одного народу. В Універсалі Директорії УНР з приводу цього наголошувалось:

 “Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка”.

Сам факт того, що Акт Злуки тоді відбувся, свідчить про те, що народ ідентифікував себе, як єдину націю у складні часи. На підґрунті цих подій,напередодні краху тоталітарного радянського режиму, розвивалися події 22 січня 1990 року, коли тисячі свідомих українців поєднали живим ланцюгом Київ та Львів, правий та лівий берег Дніпра.

Зараз, отримана Україною у 1991 році незалежність зводиться до формальності. Ото - Конституція, ось – герб, прапор, чим не держава? Хоча, може, прийде час то і клейноди відберуть... Мовляв, а нехай кожен регіон своїм стягом користується, в якості національного. З мовою же так зробили? Ще  й  святині тихцем відбирають. Церкви різні, мови різні, Дніпро розділяє – де ж тут брат-сестра? Гляди – різні люди.

Щодо людей… Байдужість, загубленість, не усвідомлення себе. У часи поневолення підіймалась боротьба проти антинаціонального ладу, українці з Правобережжя та Лівобережжя прагнули об’єднатись, звільнити одне одного та жити у злагоді. Зараз же  –  суцільна апатія і дуже страшно та сумно, що торкається вона зачасту й молодих людей, нашого майбутнього. Торкається чому? Тому, що, мабуть, вони не усвідомлюють, скільки сліз та крові було пролито за Незалежність, не формальність, а відчуття того, що ти господар у своїй хаті. Чому не усвідомлюють? Бо так їх кажуть так навчати, видираючи з підручників сторінки, скроплені кров’ю про героїв УПА, про Крути, про Церкву в катакомбах…Та привселюдно, на очах у тисяч громадян, поміж тим й учнів, і студентів, називають  інкрустований милозвучністю інструмент дзвінкоголосся, нашу солов’їну, єдину, рідну та святу українську мову… відрижкою.

От тоді й виникає оце відчуття раба. Відчуття апатії та байдужості, мовляв, я тут меншовартісний, я не господар, сидітиму мовчки.  Домовчалися. А ви знаєте, що Янукович перейменував сьогоднішнє свято? Навіть не так, своїм указом він зліпив два свята єдності в одне, зретушувавши факти, імена, події. Сьогодні – це День Соборності та Свободи, - це, аби забути єднання народу у 2004, аби заплутати, замаскувати та…забути.

Але скажіть мені, невже так легко стирається історична пам’ять народу? Невже так швидко бунтівна, свободолюбива українська кров заспокоюється у жилах?  Хто, як не народ – хазяї в домі держави? Лише у наших руках наше майбутнє, лише у нашій єдності наша звитяга, тільки пліч-о-пліч, зі спільними героями, зі спільним минулим, із однією мовою на устах. Прийшов час знову подати одне одному руки, втім, цього разу назавжди, аби стати господарями у себе вдома, аби мати спільне майбутнє!

Дорогі українці, я вітаю Вас із цим святим для України днем. Днем єднання, братерства та свободолюбства! З Днем Соборності України! Слава Україні!