Ось вже і минув той
ажіотаж з приводу відновлення роботи Тернопільської обласної ради. Вже є
очевидним той факт, що катастрофи в області не сталось, як це пророкували певні
зацікавлені особистості, зате було наочно доведено, що навіть цю владу можна
змусити рахуватись із громадою.
Питання стоїть в іншому,
якщо обласна рада дійсно була «паралізована»,
то звідки ж у мене за ці місяці назбиралась така маса відповідей різних
структур на мої звернення? Якийсь неправильний параліч був, інакше я би мав
лежати на дивані і газети з журналами читати, замість усіх цих листів.
Насправді цей рік видався
урожайним на писанину. Може й хотів би забути про своє депутатське посвідчення,
але як, якщо на зустрічах – а фактично не було тижня, щоб я не був у якомусь із
сіл області – люди постійно звертались із наболілим, коли кожного місяця не
обходилось без звернень то в
прокуратуру, то в облдержадміністрацію для вирішення тих чи інших проблем
жителів області.
Відверто кажучи, я вже і
лік тим паперам втратив. Варто б їх систематизувати, або ж куди краще написати таку
собі історію роботи одного депутата і назвати її «Товста книга бездіяльності
ради». А в співавтори додати усіх
адресатів моїх «дописів». Жарти вони ж розуміють. Це вже я перевірив, коли першого квітня подав звернення до начальника УМВС
України, аби той посприяв, чи ж бо пришвидшив прихід весни в Тернопільську
область.
Та жарти жартами, але
паперів за період «нібито недієвості
ради» у мене назбиралось чимало. Вже б пора ще одну теку купити, бо вже
зберігати ніде.
Хіба може й справді на
основі усіх моїх звернень видати книгу. Товстезну книгу, про те, як потрібно «непрацювати».
Заодно і запроваджу новий від депутатського звіту перед людьми, а то наразі у
формі книг хіба обіцянки були…
COOL)))
ВідповістиВидалити