Першоквітневий жарт затягнувся

Нарешті Тернопіль хоч трішки замело снігом, а то ж я вже почав переживати, що зими немає в області якраз через моє минулорічне  першоквітневе депутатське звернення начальнику УМВС в Тернопільській області Саку В.М, в якому я  вимагав у найкоротший  термін прогнати зиму з теренів  області, аби її жителі могли вдосталь насолодитися весною.

Либонь, правоохоронці, стараючись віддано виконувати свої обов’язки, вирішили не відпускати громадянку зиму «з-під арешту», допоки я знову не напишу чергове звернення. А тому Новий рік та Різдво Христове вона, в очікуванні, просиділа в буцегарні. І я вже було подумував в перерві між поїздками на київський Майдан сідати за писанину, щоб просити Віктора Миколайовича про негайне помилування і взяття на поруки тієї холодної білявки. Та, на щастя, працівники УМВС, вочевидь, і самі захотіли снігу, тому і відпустили зиму якраз у ніч перед старим Новим роком, аби вона нарешті заступила на пост і відпустила на заслужений відпочинок свою колегу осінь. Моя совість тепер спокійна.

 І я радо хочу привітати усіх тернополян з поверненням повноцінної зими та з старим Новим роком.  Якщо Новий рік для Вас видався не дуже вдалий, то зараз, коли за вікном поблискує сніжок, є можливість надолужити втрачене, і зустріти свято як годиться. Добра Вам, достатку та  лише вдалих, радісних днів у Новому 2014 році.

Ніч перед Різдвом

Щороку переживаю відчуття тривоги і водночас святості у ніч перед Різдвом. Погодьтесь, воз’єднання навколо родинного столу – приносить кожному невимовне тепло, затишок та радість в серці.

Різдво в Україні, як на мене, завжди вирізнялось загадковістю, дивами та казкою. Згадаю Гоголівські «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», де кожен персонаж вніс свою лепту незвичайного в святкову ніч. Чомусь, в оповідь Гоголя хочеться вірити більше, аніж в черговий американський фантастичний екшен. А все тому, що «Вечори на хуторі..» - це єдність чуда та української традиції, її своєрідність та неповторністю. Думаю, Гоголь хотів написати не просто вигадану історію, а піднести дух нашого народу до рівня фантастики, дивовижі. Тому, кожне Різдво для мене завжди по-особливому незвичайне. І навіть стаючи дорослішим, не перестаю  радіти йому, як дитина.

Тому від щирого серця, хочу побажати усім українцям відчувати святість Різдва, його особливу енергетику та тепло. Бажаю скуштувати запашної домашньої куті у колі найрідніших для Вас людей. І може цього Різдва з Вами не станеться тих див, про які завзято оповідав Гоголь, однак те, що цей вечір ви зустрічаєте з дорогими людьми – уже запорука чудового свята.

Христос Рождається!

Як Тернопільська міська рада комуністів від самогубства рятувала

Ось тут комуністи намет ставити захотіли

Мабуть, через те, що Україна, всупереч намагань кремля та окремих кремлівських холуїв, все таки упевнено віддаляється від Москви, тернопільські комуністи від відчаю вирішили вчинити «акт самогубства». Інакше пояснити їхнє повідомлення про намір провести 27 листопада 2013 року, у самий розпал "Євромайдану", мітингу на підтримку "мутного союзу" просто неможливо.

Я взагалі собі важко уявляю, як купка проплачених маргіналів бомжуватого вигляду, з червоними ганчірками, за кілька день по вшануванню пам’яті жертв Голодомору, будуть іти крізь кількатисячний натовп нащадків тих, кого вони убивали впродовж десятиліть…Фантасмагорія…

Загалом, від імені побратимів з Тернопільської міської ради приношу свої вибачення учасникам тернопільського «Євромайдану» за відібране шоу та задоволення власноруч потриматись за червонопузу горлянку, тим не менше було вирішено, що не варто тарганів ганяти, коли у хаті пожежа.

Картопля того року не вродила

Кременець сьогодні

В Україні зараз тривають дні жалоби, приурочені до 80-річниці від початку однієї  з найжахливіших подій в  історії нашого народу – Голодомору 1932-1933 років.

Однозначно, обов’язок кожного українця як мінімум запалити свічку пам’яті за ні в чому невинних людей, які пережили трагедію, набагато страшнішу, навіть за війну. Адже війна давала можливість вижити, Голодомор викошував цілі села.

Проте хибно думати, що голод в Україні розпочався у 1932 році. Насправді, його відлік можна починати з 1917 року, коли «ліберал» Михайло Грушевський розпустив 1,5 мільйонну українську армію і тим самим залишив народ без найменшого захисту.

Хіба маючи власну оборону українці так легко скорилися б московським загарбникам? Адже навіть беззбройні, знесилені голодом, українці і тоді завдавали добрячого клопоту азійському звіру – понад дві тисячі селянських повстань та бунтів зареєстровано за той час.

По суті, Україна навіть зараз не застрахована пережити Голодомор ще раз. Адже Янукович все тугіше затягує паски нашій армії, скорочує її ряди, знищує зброю та навіть цілі військові частини без боїв ідуть в небуття. І я зовсім не виключаю, що завтра, беркут не буде гамселити голодних бабусь, допоки новоявлені чекісти будуть витягувати все із хат. Навіщо у державі з стоп’ятидесятитисячною армією, майже півмільйонна міліція? З котрого боку кордону ця влада очікує на небезпеку?

Історія має властивість повторюватись, аби врешті навчити на своїх помилках. Грушевського і далі називають патріотом після того, як він своїми руками відібрав в українців життя і надію на свободу. Тому якщо голод матиме місце і зараз, не здивуюсь, що Янукович залишиться в шкільних підручниках, а відповідно і в свідомості, як чесний і хороший президент. Як прочитають діти у підручниках історії вісімдесят років по тому: «що зробиш, картопля того року не вродила»…

Товста книга бездіяльності ради

Ось вже і минув той ажіотаж з приводу відновлення роботи Тернопільської обласної ради. Вже є очевидним той факт, що катастрофи в області не сталось, як це пророкували певні зацікавлені особистості, зате було наочно доведено, що навіть цю владу можна змусити рахуватись із громадою.

Питання стоїть в іншому, якщо обласна рада дійсно була «паралізована»,  то звідки ж у мене за ці місяці назбиралась така маса відповідей різних структур на мої звернення? Якийсь неправильний параліч був, інакше я би мав лежати на дивані і газети з журналами читати, замість усіх цих листів.

Насправді цей рік видався урожайним на писанину. Може й хотів би забути про своє депутатське посвідчення, але як, якщо на зустрічах – а фактично не було тижня, щоб я не був у якомусь із сіл області – люди постійно звертались із наболілим, коли кожного місяця не обходилось  без звернень то в прокуратуру, то в облдержадміністрацію для вирішення тих чи інших проблем жителів області.

Відверто кажучи, я вже і лік тим паперам втратив. Варто б їх систематизувати, або ж куди краще написати таку собі історію роботи одного депутата і назвати її «Товста книга бездіяльності ради». А в співавтори додати  усіх адресатів моїх «дописів». Жарти вони ж розуміють. Це вже я перевірив, коли першого квітня подав звернення до начальника УМВС України, аби той посприяв, чи ж бо пришвидшив прихід весни в Тернопільську область.

Та жарти жартами, але паперів  за період «нібито недієвості ради» у мене назбиралось чимало. Вже б пора ще одну теку купити, бо вже зберігати ніде.

Хіба може й справді на основі усіх моїх звернень видати книгу. Товстезну книгу, про те, як потрібно «непрацювати». Заодно і запроваджу новий від депутатського звіту перед людьми, а то наразі у формі книг хіба обіцянки були…

Скалат приймає вітання

Якщо сильно захотіти, можна в Скалат на свято потрапити, навіть не зважаючи на те, що те святкування переносилось декілька разів. Отже, як і обіцяв раніше, я нещодавно побував у Скалаті на святкуванні  п'ятисотої річниці від часу першої писемної згадки про місто.

Правда, планував свій візит ще у серпні, потім у вересні. А все через вже згадані постійні перенесення дати відзначення. Та попри те все, щиро радий, що, хоч і не за першим разом, але жителі міста все ж отримали свою порцію веселощів та урочистостей.

Врешті, краще пізно – аніж ніколи. Тому при нагоді ще раз щиро вітаю  жителів Скалата із п’ятисотріччям. І бажаю й надалі  тривати місто у хорошій формі, жити дружно та злагоджено. Як це показав цьогорічний  празник, який, на правду, вдався на славу. Відчувався справжній патріотичний дух серед люду.

Тому із задоволенням приїду і наступного року. Хоч то вже буде і не настільки кругла річниця, але тим не менше, впевнений, що  Скалат  не менш тепло і приязно прийме на гостину як і цьогоріч.

ПМ. До речі, до унікальності Скалата додалась ще одна: це єдине місто, котре я знаю, що буде після свого п'ятисотліття одразу відзначати п'ятсот другу річницю від часу першої писемної згадки про місто.

Quod foetet?

В своєму останньому записі на "Кнопкописі" я писав як проходила сесія Збаразької міської ради. Там же і відео глянути можна. Сьогодні отримав відповідь прокуратури. Якщо коротко: сесії може збирати будь - хто, повідомляти треба ... а пофіг, не хочеш то і не треба, кому треба ті самі прийдуть. Рахувати голоси можна дистанційно - один чорт, скільки буде піднято рук, впишемо скільки треба.

Шедевральним, як на мене, є абзац, в котрому сказано, що будь-які зауваження з приводу процедури голосування на розгляд міської ради не надходили. Це при тому, що на відео зафіксовано вимогу половини членів лічильної комісії (а їх всього було аж двоє) перерахувати голоси в зв’язку з різними результатами підрахунку. Та і на самому відео видно, що голосів явно бракує...

І бонусом долучаю відповідь на звернення депутата Збаразької міськради Романа Напованця з вимогою надати копію протоколу сесії. Товариство, скинемось по десять копійок для бюрократів? Ви уявляєте як там смердить? Адже якщо в них немає грошей на папір в аркушах, то паперу в рулонах там немає і подавно... Керовники(